Квітуча весна 1986. Для одних вона була в білому та
розовому кольорах, а для сім’ї Редчиць Миколи
Олександровича та Олександри Іванівни в чорному.
В
травні 1986 року їм довелось покинути рідну домівку і шукати долі на чужині.
Спочатку переїхали до іншого району рідної Житомирської області. А в 1989 році
після хвороби доньки лікарі рекомендували змінити область. Так і попала сім’я на Добре поле, куди вже раніше переїхав брат.
Родину
гостинно зустрів керівник відділу освіти на той час Віктор Куліков. Оскільки і
чоловік і жінка педагоги, їм запропоновано роботу в Никанорівській
загальноосвітній школі. Микола Олександрович став директором школи. Олександра
Іванівна вчителем. Сім’я почала облаштовувати і своє житло і школу. Адже школа
на той час мала дуже плачевний вигляд. А в домі ні стільця ні кроваті. Але
завзятий Микола Олександрович приклав зусилля і організував ремонт даху, з
якого текла вода, кухні, придбали обладнання. Жителі села Никанорівка,
побачивши організаційний хист чоловіка, обрали його головою сільської ради.
Олександру
Іванівну призначили директором школи, де вона і досі працює. І говорить, що в
тому страшному 86 році пізнала головну цінність життя – щоб поряд були здорові
і щасливі діти.
Тож
живуть на нашому Доброму полі такі люди Редчиць Микола Олександрович,
Олександра Іванівна, їх діти, онуки.
І
саме головне їх бажання, щоб ніколи на землі не було війни, катастроф. Щоб діти
не знали горя.
