З родини йде життя людини

      В Україні говорять: «Без сім’ї немає щастя на землі». Саме в сім’ї дитина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ.

          Три роки тому родина Буганцевих провела в дорогу старшого сина Віктора, а в цьому році дорогою самостійного життя вирушить менший син Валентин. 

          А почалося усе 21 вересня 1996 року, тоді народилася сім'я Буганцевих, в 2016 році Світлана Володимирівна та Олександр Дмитрович відзначили 20-річний ювілей свого подружнього життя або фарфорове весілля. Є ще одна особливість цієї дати, бо саме 21 вересня було весілля у батьків Світлани Володимирівни.

        Подружжя Буганцевих багато сил, здоров’я, часу віддавали вихованню синів. Талант до співу у хлопчиків проявився рано, старший брав участь у співочих конкурсах з 6 років, менший – з 4 років.
         Талант до співу – це, напевне, від бабусі Наталі, бо вона співала всюди: на вулиці, по дорозі з ферми, на родинних святах, під час роботи на городі.
       Світлана Володимирівна – активний член батьківського комітету школи. Жоден позакласний захід не проходить без її участі. Ось вони разом з чоловіком беруть участь у спортивному святі «Мама, тато і я – спортивна сім’я», то вона допомагає Валентину і Віктору обрати на конкурс, то радить, як краще написати твір. Її серце наповнене турботами, надіями, сподіваннями, несподіваними радощами і розчаруваннями.
       А скільки сил, терпіння прикладено, щоб сини закінчили Водянську філію Білицької музичної школи. Віктор грає на акордеоні і на гітарі, Валентин – на фортепіано і на гітарі. Доля подарувала хлопцям зустріч з талановитим педагогом Войнич Наталею Олександрівною, яка розвинула їх талант.
      Хіба можуть забути хлопці, їх керівник, як у 2014 році на Х районному святі Матері у с.Ганнівка всі глядачі стоячи аплодували братам Буганцевим, пісня «Есмеральда» у їх виконанні заворожила всіх.
     Світлана Володимирівна, як ластівка, прикриває своїм великим і теплим крилом своїх синів. Віктор, старший син, закінчує ІІІ курс вищого навчального закладу ум. Бердянську, стане юристом. Матуся доклала немало зусиль, щоб менший син, Валентин, повірив у власні сили, щоб його вокальні здібності почули не лише в Добропільському районі, а і на обласних, всеукраїнських і Міжнародному конкурсах. У цьому році йому аплодували в Празі. Він уже пройшов прослуховування в академії культури м. Харкова.     

    Мине зовсім небагато часу – і він доросла людина. Не буде більше поруч шкільної парти, друзів – однокласників, вчителя-порадника. Та завжди буде поруч рідненька ненька зі своєю доброю, лагідною посмішкою чи суворим поглядом – вона завжди допоможе, підкаже, порадить.
     Батьки вклали в дітей багато сил, щоб бачити своїх синів на вірному шляху людьми, гідними своїх коренів, свого роду, своєї землі. Низький уклін їм за те, що дали життя та продовження великому українському роду.