8 липня минає
110 років від дня народження Олега Ольжича (1907 – 1944), українського поета,
вченого, громадського діяча.
Ольжич — один із псевдонімів Олега Кандиби, сина
Олександра Олеся, який народився у
Житомирі. У 1923p. він,
виїхавши разом з матір'ю з України, в Берліні зустрівся з батьком, який перед
цим склав обов'язки повпреда УНР у Будапешті. Невдовзі родина Кандиб переїхала
до Горніх Черношинець під Прагою.
Ольжич став студентом Кардового
університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. Перед ним відкривалися двері науки, він
брав участь у багатьох археологічних розкопках, працював в Гарвардському університеті (США).
Але Ольжичу судилася інша доля. Коли
виникла ОУН, він стає одним з найактивніших її членів, керівником культурного
сектора, а згодом — заступником голови проводу ОУН. Під час Другої світової війни, заарештований гітлерівцями, Ольжич потрапив
до концтабору Заксенгаузен, де 10 червня 1944р. був закатований і помер.
Олег Ольжич — яскравий представник поетів першої еміграційної хвилі. Його
вірші друкувалися на сторінках емігрантської періодики, здебільшого у
львівському журналі "Вісник" поряд з поезіями Є. Маланюка, Л.
Мосендза, Олени Теліги, Юрія Клена.
В збірках
Олега Ольжича "Рінь" (Львів, 1935), "Вежі" (Прага, 1940),
"Підзамчя" (1946) відчувається гаряче дихання сучасності, риторичні
формули-гасла відтворюють атмосферу тривоги й готовності до боротьби.
З нагоди
ювілею Олега Ольжича в бібліотеках району оформлено виставку-портрет «Лицар
нескореного покоління» (центральна бібліотека), книжкові виставки «Олег Ольжич
– поет національного героїзму» (Ганнівська бібліотека) та «Поет Ідеї і Чину»
(Святогорівська бібліотека), календарні виставки (сільські бібліотеки), де
представлено літературу про життя і творчість поета, видання його творів,
літературознавчі статті та спогади.
