У
вересні 1954 року на подвір’я середньої школи «Гірник № 2» (таку назву мала
Світлівська ЗОШ у той час) зайшла молода особа, лагідно привіталась і сказала:
«Я Мусатенко Галина Артемівна, учитель математики, закінчила
Уманський педагогічний інститут, буду працювати у вашій школі».
Директор,
Суханов Петро Никифорович, познайомив із колегами, запропонував місце
проживання. У школі на той час було багато молодих учителів: Онищенко Любов
Іванівна, Калина Галина Іванівна, Бєлова Клавдія Петрівна. Подружилися, почали
наполегливу педагогічну діяльність.
Школа
була невелика, але затишна. Діти післявоєнного періоду охоче бралися до
навчання, були відповідальними, любили спорт. Серед них згадуються Ушитаренко
Борис, Кияшко Анатолій, Зарічна Алла, Утас Алла і багато інших.
Через
декілька років вийшла заміж, народила двоє дітей - Миколу та Людмилу. Робота в
школі, уроки, позакласні заходи, екскурсії, допомога радгоспу в обробітку
сільгоспкультур, збиранні врожаїв, відвідування батьків та дітей удома,
комсомольські збори, збори дружини, загонів забирали безліч часу, але було
цікаво жити та працювати.
Чоловік,
Ткаченко Іван Костянтинович, працював інженером на шахті «Білицька». Сім’я була
дружньою, діти радували своїми успіхами. Довгий час працювала заступником
директора школи з навчально-виховної роботи. Разом зі своїми колегами готували
дітей до самостійного життя. Учні ставали інженерами, лікарями, агрономами.
Велика кількість працювали і до цього часу працюють на землі, вирощують урожаї,
працюють у тваринництві, досягають високих надоїв молока.
Галина
Артемівна каже: «Давно я на заслуженому відпочинку, часто в руки беру альбоми,
перегортаю сторінки згадую своїх колег, учнів-випускників, дивлюсь на свої
нагороди: «Відмінник освіти», грамоти Міністерства освіти, значки «Переможець
соціалістичного змагання». Це вже історія, історія мого життя».
