До Дня Шахтаря
У 90-х роках XIX – на початку ХХ століття на південь і південний схід від села Добропілля працювали кустарні шахти і каменоломні, якими володів поміщик П.А.Янченко. Розробці вугілля і будівельного каміння перешкоджав підвищений приплив води в балці, - було виявлено низку джерел, що били й виходили з-під порід. Шахти П.А.Янченко розробляли пласт вугілля, імовірно, k31 (синоніміка О.О.Гапєєва) потужністю близько 80 см. Шахти знаходилися на правому березі річки Водяна на схід від «великої проїжджої дороги» з села Добропілля до Василівки. Що стосується самого П.А.Янченко, останній детально розвідав «Добропільську» ділянку вугільного родовища. В його власності також були кар’єри будівельного каміння в західній частині маєтку, але залишків ані їх, ані шахт, в районі села Добропілля не лишилося.
З 1900 року шахтами володів новий господар маєтку Добропілля – К.А.Вістенгаузен, який був опікуном малолітніх дітей П.А.Янченка. У клопотанні 1901 року про будівництво залізниці через Добропілля, Завидове вказувалося, що «є готові шахти... в маєтку Добропілля».
У 1911-1916 роках з ініціативи Донецько-Грушевського акціонерного товариства кам’яновугільних й антрацитових копалень, в Західному Донбасі проводилися системні геологорозвідки, які вказали на основний пласт так званої «Гришинської» свити вугілля, що розроблявся на Новоекономічному руднику зазначеного вище товариства. Пласти даної свити, які мали промислове значення, були виявлені і на території Добропільського району. До революції 1917 року у східній частині села Добропілля проводилися роботи по закладці капітального кам'яновугільного рудника К.А.Вістенгаузена, який мав розробляти ці пласти. Добропільські краєзнавці пов'язують даний рудник із кустарною шахтою, яка працювала на початку 20-х років. Вірогідно, мова йде про шурф № 11 рудника «Святогорівський» № 2 при станції Гришине (!), який за даними 1924 року вже не діяв. Залишки відвалу породи цієї копальні збереглися досі.
Починаючи з 80-90-х років XIX століття і аж до революції 1917 року, на території сучасного села Ганнівка кустарними вугільними шахтами володіли тамтешні поміщики – брати М.Г. й І.Г. Єніни. У 1911 році розвідки, проведені в маєтку І.Г.Еніна, «не дали сприятливих результатів». Однак вже до початку 1913 року під землею, що у власності Єніна був виявлений пласт кам'яного вугілля, що розроблявься на Новоекономічному руднику, і мав промислове значення. Дрібні шахти Єніна розкривали інші пласти основної свити Гришинського вугленосного району. Одна з шахт Єніна глибиною 51 метр працювала в районі Катеринівки, нині – в межах села Ганнівка; розроблявся пласт вугілля потужністю 0,7 м. На правому березі річки Бик був розкритий пласт вугілля землевласником Нєжинцевим. Сумарна площа землі, де проводилися розробки вугілля, станом на 1915 рік, перевищувала 720 десятин.
Про наявність вугілля в районі старого села Святогорівка було відомо ще в 90-х роках XVIII століття. У 1795 році за результатами експедиції в Павлоградський та Бахмутський повіти Новоросійської губернії, гірничий інженер І.Брігонцов у своєму рукописі «Керівництво до пізнання, розроблення і вживання кам’яного вугілля...» писав, що «... знаходиться кам'яне вугілля в Павлоградському повіті в селі... Святогорівці». Однак дане дослідження не отримало широкого розголосу, оскільки рукопис І.Брігонцова загубився в архіві генерал-губернатора П.А.Зубова.
У 80-90-х роках XIX століття розвідку родовища і кустарний видобуток вугілля в районі Святогорівки для потреб власного маєтку вів землевласник Я.Д.Подольський. У 1900 році власниця маєтку в Спасько-Михайлівці Є.Ф.Платонова клопотала про будівництво залізниці ст. Гришине – ст. Гаврилівка, з метою пожвавлення вуглевидобутку на Штепинському родовищі, розташованому поблизу Святогорівки (названо по дублюючому найменуванню села – Штепине).
Після 1910 року, одночасно з закладанням капітальних рудників в районі на схід від села, велася розвідка нових кам'яновугільних ділянок в районі Святогорівки. Якщо в 1911 році орендар Святогорівської гірничозаводської оброчної статті, технік Я.М.Богомолов ніяких розвідок не проводив, то в 1913-1915 роках під розвідкою були одна Святогорівська оброчна стаття А.Г.Редліха, і дві спільні З.Снегірьової й Р.Цаліта. А.Г.Редліх, наприклад, п'ятьма свердловинами розкрив два пласти потужністю близько 0,5 м. З 1915 року оброчна стаття А.Г.Редліха перейшла С.Іванову. У 1913 році гірничопромисловці клопотали про будівництво окремої залізничної гілки від одного з проміжних роздільних пунктів проектованої залізниці Гришине – Золотий Колодязь по вододілу річок Бик і Самара до вугільного родовища Нове Штепине. Однак питання з будівництвом гілки до Нового Штепиного було відкладене до уточнення інформації про запаси родовища.
У статистичних звітах Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії за 1903 рік значиться шахта Ларіна із видобувною здатністю 600 тис. пудів вугілля на рік. Шахта працювала в районі Богодарівки (нині – Світле), де через десять років Л.І.Лутугін виявить пласт вугілля, що розроблявся на Новоекономічному руднику. Рештки відвалу породи цієї копальні ідентифікуються досі. Знаходяться вони в районі смт Водянське, поруч із храмом, на захід від терикону шахти «Водяна» № 1 і на південний захід від шахти «Білицька». Шахти Ларіна розробляли пласт k5, який розшаровується на окремі пачки – «П'яту» і «Підп’яток». Одну з пачок потужністю 0,5 м розкривали шахти землевласника.
Більш детально ділянку родовища на землях радгоспу «Гірник-2», угіддя якого розташовувалися в даному районі, було розвідано наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття, але до закладки капітальних шахт приступили лише в кінці 40-х – на початку 50-х років. Тоді почалося будівництво шахт «Водяна» №№ 1 і 2, а також шахтного селища Водянське. На став-освітлювач шахти «Водяна» № 1 (нині, імовірно, популярний серед місцевого населення став Безіменний) в 1953 році від колгоспу ім. Й.Сталіна і радгоспу «Гірник-2» було відчужено 8,7 га землі. У зв'язку з будівництвом шахти «Водяна» № 2, в 1953 році Добропільська райрада справила відчуження 49,33 га землі (в тому числі 6,68 га - в тимчасове користування) від радгоспу «Гірник-2» на проммайданчик, під'їзну колію від станції Родинська, лінію електропередачі до шахти (розпорядження Ради Міністрів УРСР № 830-Р від 30.06.1952). У 1954 році почалося будівництво шахти «Водяна» № 2.
Штейгер Святогорівського рудника Я.Д.Подольський, за даними професора О.О.Гапєєва, ще до революції 1917 року проводив в районі проммайданчика сучасної шахти «Білицька» розвідку бурінням і виявив пласт потужністю близько 1 метра. У 20-30-х роках ХХ століття дане родовище розвідали брати Ізотови, але до будівництва шахт змогли приступити лише після Другої Світової війни.
У 1950 році на місці сучасного міста Білицьке починає забудовуватися селище шахтобудівників. Перше його найменування - об'єднане житлове селище шахт «Білицька», № 1 «Водяна», № 2 «Водяна» і «Дубрівська». Шахту і під'їзну колію до станції Родинська почали будувати в 1951 році. На південній околиці селища в районі залізничного переїзду побудували пост Білицький, до якого примикали під'їзні шляхи від шахт № 1 «Водяна» і «Білицька»; тут також був обладнаний розвантажувальний тупик для прийому вантажів. У 1953 році під будівництво робочого селища і шурфів шахти «Білицька» було виділено 104,43 га землі радгоспу «Гірник-2».
Наприкінці 1959 шахта «Білицька», яку перейменували при відкритті в шахту ім. XXI З'їзду КПРС, дала перше вугілля; до цього часу почав роботу перший дитсадок. У 1960 році відкрилися міська бібліотека і хлібозавод. У 1961 році в комплексі з шахтою ім. XXI З'їзду КПРС почала працювати центральна збагачувальна фабрика «Жовтнева». У 1969 році з шахтою ім. XXI З'їзду КПРС об'єднали шахту «Водяна» № 1.
Зберіглися усні свідчення мешканців Добропільщини про наявність кустарної шахти у Привітному. Хто був її власником – достойменно невідомо, але вказується, що шахта працювала і безпосередньо перед революцією 1917 року, і після закінчення Другої світової війни. Імовірно, першими власниками шахти були М. і А. Зудермани, власники маєтку «Привітне», але дана інформація потребує підтвердження. Втім, ті, хто працював на цій копальні, начебто, згадують подробиці цього періоду свого життя дуже неохоче. Нажаль, документальних свідчень про цю копальню та її роботу досі не виявлено.
(на фото - залишки відвалу породи рудника Ларіна).
