До Дня Шахтаря
Завидівське родовище кам'яного вугілля було відкрито в 50-х роках XIX століття. В 1857 році тут вже діяв кустарний вугільний рудник, який знаходилося на землі князя С.О.Кудашова і княгині К.І.Кудашової, - 0,5 версти від села Завидове (Завидо-Кудашове), на місці сучасного села Ракша. Є усні свідчення про відкриття цього родовища внаслідок боротьби селян із ховрашками (начебто, їх нори в тамтешньому ґрунті були неприродно чорними й блищали), але документальних свідчень про роль ховрашків у розробці вугілля в Завидовому немає. Втім, вугілля в селі відкрив саме місцевий селянин, який у таємниці від землевласників деякий час самотужки «копав» вугілля.
Спочатку вугілля на Завидовському руднику князя С.О.Кудашова розроблялося шурфами й дрібними шахтами, які вийшли на пласт потужністю 1 м. У першій половині 60-х років XIX століття селянськими шахтами було видобуто 600 пудів вугілля, що спікається. Родовище було розвідано і розкрите шурфами протягом 3 версти, - від долини річки Бик до її притоку Водяної. Розроблявся пласт вугілля під сланцюватою глиною на невеликій глибині. При поглибленні ж головного шурфу на глибину понад 20 м посилився приплив води, на відкачування якої потрібні були потужні насоси. Оскільки у власників шахт не було коштів на переоснащення копальні, роботи на останній до 1864 року призупинили. Спроби налагодити постійний видобуток вугілля на даному родовищі іншими шахтами, які здійснюються в другій половині 60-х роках XIX століття, не мали успіху. У 70-х рокахXIX століття Завидівська шахта вже не діяла. З 1877 року копальнею заволоділо Новоросійське товариство кам'яновугільного і залізоробного виробництв.
У 1884-1914 роках родовище розробляли кустарні шахти, власницею яких була княгиня К.І.Кудашова. Працювали на шахтах місцеві селяни. Шахти розробляли пласт f1 «Лисогорівський», потужність якого в Завидовому становила приблизно 0,8…1 метр. Глибина розробки вугілля копальнями княгині складала 17 метрів. Пласт було відроблено в північному напрямі на 12,8 м, в південному – 25,5 м. Розробці, як і раніше, перешкоджав підвищений водоприплив. Обсяги вуглевидобутку були невисокими: перша княжа шахта, наприклад, забезпечувала видобуток вугілля в обсязі не більше 15 тис. пудів на рік. На цій шахті було відсутнє навіть кріплення підготовчих виробок, не кажучи вже про підтримку покрівлі в забоях. Вугілля княгиня використовувала для власних потреб, а також продавала на місці по 8 коп. за пуд при собівартості видобутку 4 коп. за пуд. Іноді мінеральне паливо відправляли гужом на станції Гришине і Удачна. «Чумацький» обоз із вугіллям, в якого впрягали волів, йшов від Завидового до станцій приблизно півтори доби.
Видобували вугілля в Завидовому не лише землевласники, - його продовжували «копати» й селяни. Так, професор О.О.Гапєєв вказує на розмите місце в долині річки Бик між Завидовим і Криворіжжям, де знайшов і видобував для власних потреб вугілля, що виходило на поверхню, місцевой коваль Василь Черкаський (за прізвиськом Гнида).
У 1900 і 1901 роках мали місце клопотання поміщиків Бахмутського повіту про будівництво залізничних ліній від району станції Гришине в напрямку станції Гаврилівка і роз'їзду № 14 Малинівка (нині – станція Дубове) через район Завидовського родовища для «оживлення видобутку» на останньому. У 1912 році був розроблений проект Рудникової залізниці, де на ділянці Гришине – Лозова передбачалася тарифна станція Завидове. До даної станції повинні були примикати під'їзні шляхи від «Завидівських» шахт, які розробляли дану ділянку. Також розглядалася можливість облаштування по Завидово залізничного вузла з примиканням лінії на Павлоград – Полтаву. У 1913 році був розроблений проект тупикової залізничної гілки від проектованої станції Золотий Колодязь лінії Краматорська – Гришине (нині – район Мерцалово) до перспективного Завидовського родовища, багатого вугіллям, що спікається. Однак після смерті княгині К.І.Кудашової в 1914 році видобуток на Завидівських копальнях припинився, і врешті-решт в 1914-1916 роках залізницю від станції Гришине добудували лише до станції Добропілля.
Зараз ділянка родовища в районі села Завидо-Кудашове є поле шахти «Терешківської» № 3. Всього на так званій «Терешківській» перспективі (західніше і на північний захід від Добропілля) були намічені 5 шахтних полів.
У 80-90-х роках XIX століття кустарний видобуток вугілля в районі Вірівки вів поміщик С.Г.Роговскій. Вугілля добували для потреб економії. Був розкритий пласт вугілля, що розроблявся в районі Завидового. На селянську шахту на правому березі річки Бик навпроти Завидового вказує й О.О.Гапєєв.
В казенному селі Гришине, що колись було на території Добропільщини, кам’яне вугілля знайшли шляхом риття колодязю біля церкви. У 1887 році геологічну розвідку на землях села Гришине вів інженер Глібов, який знайшов два придатні для розробки пласти вугілля в долині річки Гришинка, на північний захід від села (район сучасних Василівки і Мирного Добропільського району). Наприкінці 80-х – на початку 90-х років розвідкою керував професор О.В.Гуров, який знайшов три вугільні пласти на північ від села Гришине (район сучасної Новоолександрівки Добропільського району).
Орієнтовно, наприкінці 90-х років XIX століття на Гришинській землі в районі південніше Василівки було відкрито три кустарні шахти, які, втім, працювали недовго і були закриті. Це дрібні копальні північніше села Гришине, - №№ 1, 2 і 3, які послідовно розконсервували після 1915 року. У 20-х роках минулого століття в долині річки Гришинка, навпроти хутора Леніна (зараз село Мирне) була відкрита шахта № 3 «Гришине», яка продержалася в робочому стані найдовше серед згаданих вище копанок. Після Другої Світової війни цій шахті присвоїли номер 49. Тут працювали жителі села Гришине і прилеглих сіл Добропільського району. Шахта підпорядковувалася «Курахіввугіллю», потім – шахті № 19 ім.Т.Г.Шевченка. Вугілля йшло на господарства Добропільського і Межівського районів. Гірничі роботи велися до 1959 року. Залишки відвалів породи шахти № 49 збереглися досі.
У 1884-1914 роках родовище розробляли кустарні шахти, власницею яких була княгиня К.І.Кудашова. Працювали на шахтах місцеві селяни. Шахти розробляли пласт f1 «Лисогорівський», потужність якого в Завидовому становила приблизно 0,8…1 метр. Глибина розробки вугілля копальнями княгині складала 17 метрів. Пласт було відроблено в північному напрямі на 12,8 м, в південному – 25,5 м. Розробці, як і раніше, перешкоджав підвищений водоприплив. Обсяги вуглевидобутку були невисокими: перша княжа шахта, наприклад, забезпечувала видобуток вугілля в обсязі не більше 15 тис. пудів на рік. На цій шахті було відсутнє навіть кріплення підготовчих виробок, не кажучи вже про підтримку покрівлі в забоях. Вугілля княгиня використовувала для власних потреб, а також продавала на місці по 8 коп. за пуд при собівартості видобутку 4 коп. за пуд. Іноді мінеральне паливо відправляли гужом на станції Гришине і Удачна. «Чумацький» обоз із вугіллям, в якого впрягали волів, йшов від Завидового до станцій приблизно півтори доби.
Видобували вугілля в Завидовому не лише землевласники, - його продовжували «копати» й селяни. Так, професор О.О.Гапєєв вказує на розмите місце в долині річки Бик між Завидовим і Криворіжжям, де знайшов і видобував для власних потреб вугілля, що виходило на поверхню, місцевой коваль Василь Черкаський (за прізвиськом Гнида).
У 1900 і 1901 роках мали місце клопотання поміщиків Бахмутського повіту про будівництво залізничних ліній від району станції Гришине в напрямку станції Гаврилівка і роз'їзду № 14 Малинівка (нині – станція Дубове) через район Завидовського родовища для «оживлення видобутку» на останньому. У 1912 році був розроблений проект Рудникової залізниці, де на ділянці Гришине – Лозова передбачалася тарифна станція Завидове. До даної станції повинні були примикати під'їзні шляхи від «Завидівських» шахт, які розробляли дану ділянку. Також розглядалася можливість облаштування по Завидово залізничного вузла з примиканням лінії на Павлоград – Полтаву. У 1913 році був розроблений проект тупикової залізничної гілки від проектованої станції Золотий Колодязь лінії Краматорська – Гришине (нині – район Мерцалово) до перспективного Завидовського родовища, багатого вугіллям, що спікається. Однак після смерті княгині К.І.Кудашової в 1914 році видобуток на Завидівських копальнях припинився, і врешті-решт в 1914-1916 роках залізницю від станції Гришине добудували лише до станції Добропілля.
Зараз ділянка родовища в районі села Завидо-Кудашове є поле шахти «Терешківської» № 3. Всього на так званій «Терешківській» перспективі (західніше і на північний захід від Добропілля) були намічені 5 шахтних полів.
У 80-90-х роках XIX століття кустарний видобуток вугілля в районі Вірівки вів поміщик С.Г.Роговскій. Вугілля добували для потреб економії. Був розкритий пласт вугілля, що розроблявся в районі Завидового. На селянську шахту на правому березі річки Бик навпроти Завидового вказує й О.О.Гапєєв.
В казенному селі Гришине, що колись було на території Добропільщини, кам’яне вугілля знайшли шляхом риття колодязю біля церкви. У 1887 році геологічну розвідку на землях села Гришине вів інженер Глібов, який знайшов два придатні для розробки пласти вугілля в долині річки Гришинка, на північний захід від села (район сучасних Василівки і Мирного Добропільського району). Наприкінці 80-х – на початку 90-х років розвідкою керував професор О.В.Гуров, який знайшов три вугільні пласти на північ від села Гришине (район сучасної Новоолександрівки Добропільського району).
Орієнтовно, наприкінці 90-х років XIX століття на Гришинській землі в районі південніше Василівки було відкрито три кустарні шахти, які, втім, працювали недовго і були закриті. Це дрібні копальні північніше села Гришине, - №№ 1, 2 і 3, які послідовно розконсервували після 1915 року. У 20-х роках минулого століття в долині річки Гришинка, навпроти хутора Леніна (зараз село Мирне) була відкрита шахта № 3 «Гришине», яка продержалася в робочому стані найдовше серед згаданих вище копанок. Після Другої Світової війни цій шахті присвоїли номер 49. Тут працювали жителі села Гришине і прилеглих сіл Добропільського району. Шахта підпорядковувалася «Курахіввугіллю», потім – шахті № 19 ім.Т.Г.Шевченка. Вугілля йшло на господарства Добропільського і Межівського районів. Гірничі роботи велися до 1959 року. Залишки відвалів породи шахти № 49 збереглися досі.
(на фото - місце, де працювала одна із Завидівських шахт княгині К.І.Кудашової: нічого не видає того, що тут 100 років тому копали вугілля)
