четвер, 9 листопада 2017 р.

З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ



  
   В останні часи з’являється велика зацікавленість жителів нашого краю до вивчення історії земель, де ми народилися та росли. Вивчення історії нашого регіону до XVIII століття будувалося на домислах, неперевірених відомостях та деяких видань загального характеру. Це можна пояснити відсутністю письмових, історичних джерел, які б освітлювали події даного періоду, а також недостатньою дослідницькою роботою.
 В зв’язку з цим особливе значення набуває вивчення пам’ятників археології на території нашого краю. Саме вони можуть дати матеріал вивчення більш древніх періодів нашого регіону. Перед тим, як говорити про самі пам’ятники, треба розповісти про  географічні особливості  нашого краю. По території Добропільського району  протікає степова річка Бик.
   Не дивлячись на свої невеликі розміри річка має доволі широку пойму. Для цієї річки характерною особливістю являється відсутність крутих берегів та наявність великої кількості терас, заливних долин (заплав). Річка Бик, як притока Самари, входить до басейну річки Дніпро. Річка Бик відносно не велика та не глибока, влітку міліє, а з початку грудня і до середини березня покривається льодом. Назва Бик пов’язана з тюркським ―bujuk‖, що означає великий, здоровий. Історик Запоріжського козацтва Д.І. Яворницький, повідомляє про те, що в 1703 році в своєму листі Петру І гетьман Мазепа доповів, що територія козацьких земель на річці Самара простягається до урочища  Бик.  
    Початок річки Бик знаходиться поблизу села Ганнівка, що на Добропільщині. Географічний термін Бик має ряд значень: скалистий берег, кам’яна скеля,  обривистий мис між розгалуженням балки, степова височина або пагорб на відкритій місцевості, висотний мис або скеля на річці та деякі інші. Термін Бик краще відповідає кам’яній гряді розглянутого урочища. В різні часи так описували красу річки Бик: «Бик – вузенька степова річка, яка розлилася лугами в безбережне море. По зеленій рівнині в’ється степова річка Бик. Крученою діагоналлю протікає Бик з широкими лугами по обидва боки, лиманами та високими очеретами по них. В річці повно риби, в лиманах сила дичини, найрізноманітніші качки – від великих крижняків і до найдрібніших чирок, - комашнею рояться. По луках зеленим рястом вигинається Бик. Ось він ліворуч заходить, кокетує попід тернами за взгір’ям, а далі, випрямившись, підіймається своїм верхів’ям  на донбасову горбину ген-ген аж там. І хоч річка тече звідтіль,але здається, що Бик навмисне йде супроти закону. Здається, що цей кокетливий пустун, хитаючись з боку в бік, як на м’якій пуховій подушці, чорноземній рівнині, дереться проти схилу…»  
  В давні часи річка Бик називалася Биюк Самар (Велика Самара – у перекладі з тюркської мови), а річка на території Олександрівського району – Кичик Самар (Мала Самара). В XVII - XVIII століттях верхів’я річки Самари ще називалися Великою і Малою Самарою. Пізніше слово Биюк слов’яни переіначили на більш відоме і зрозуміле Бик (хоч прямого зв’язку назви річки з  цією твариною не має). Так Биюк перетворився в Бик, який колись був великою, повноводною річкою, а завдяки людям став немічним Биком.    До сих пір по нашим селам живе легенда про затонулий турецький корабель на річці Бик. Сергій Луковенко з книги «С чего начинается Родина» розповідає про цю легенду. Років триста тому назад появився на річці Бик турецький корабель, звідки він приплив та з якою метою ніхто не знав. Було це весною, коли річка становилася найбільш повноводною та глибокою, що дозволяло майже без перешкод піднятися по течії до самого верхів’я. Але з початком літньої жари річка помітно обміліла, що значно перешкодило поверненню судна. Повернутися на велику воду до початку осінньої негоди туркам не вдалося. Шквальні вітри, проливні дощі і відверто перевантажений корабель тільки ускладнювали ситуацію. На одному з перекатів судно спочатку вдарилося об берег, а потім налетіло на камені, отримало пробоїну і дало сильний крен.   Перевантажений корабель, незважаючи на зусилля команди почав погружатися під воду. Турки врятували частину вантажу, потім зрубали щогло і знищили всі предмети, які свідчили про місце затонулого корабля з золотом. Через декілька років, в часи чергового набігу, турки шукали затонулий корабель з золотом. Легенда про  турецький корабель виявилась доволі-таки життєвою і продовжує будоражити гарячі голови шукачів пригод. Обростаючи все новими подробицями, з кожним роком вона стає все більш не реальною та не правдивою, переносячи свою таємницю в глибину століть. Як недосяжним стає і сам турецький корабель, все глибше вростаючи в мул якої-небудь маленької річки, назавжди ховаючи від нас золото і залишає нам тільки цю легенду.   
  Слід зазначити: серед донецьких джерелознавців є погляд, що річками Добропільського району Бик, Грузька та Казенний Торець проходив так званий  «Козацький волок», який зв’язував річки Дніпро та Дон.  Річками басейну  Казенного Торця проходив і кордон вольностей запоріжських козаків (указ Катерини II від 1772 року):  «… от той могилы в Сухой Торец на Серковую чатку; от чатки до урочища речки Бычка, … и через оный Бычек в Кривой Тор на Песчаный брод …»    У Військово-статистичному описі Катеринославської губернії за 1821 рік дана така характеристика річки Бик: Початок має в Бахмутському повіті, між селами КазенноТорським та Анінським. Від села Анінське протікає по напряму від Сходу до Північного Заходу, до кордону Павлоградського повіту, та відокремлює течією своєю ці повіти,  і впадає у лівий берег річки Самара. Дно болотисте, інколи піщане. Ширина від 2-х до 65-ти сажень. Глибина у вершинах маловажна, далі ж простягається від 0,5 до 3 аршин. Правий берег крутий, лівий же пологий. Розлив річки розтікається до 200, а місцями і більше сажень, час якого продовжується від 7 та 10 днів. Переправ через болотисті  грунти мало». Є перемичка на вузькому та неглибокому місці русла річки біля ліску.     
    З часом, у період Незалежності України працівниками ПАТ імені Т.Г. Шевченка був побудований переїзд з залізних труб та місцевого каменю-піщанику. На річці є велике, широке місце, яке місцеві жителі називають плесом «Піщане». А назва появилася тому, що на березі річки Бик а також на дні русла є  пісок. На близько розташованих площах засіяних земель грунт теж піщаний.    Але був момент в історії, який міг би кардинально змінити подальшу долю річки Бик. Влітку 1912 року на Раді з’їзду гірничопромислового півдня Росії обговорювався проект по будівництву каналу з басейну річки Дона в басейн річки Дніпра. Слав’янська міська управа дала пропозицію – варіант  каналу з використанням річок Бик, Грузька, Казенний Торець та Самара. Однак затверджений проект шлюзованої системи на річці Сіверський Донець Н.П. Пузиревського в перспективі передбачав другий маршрут каналу по річкам Казенний Торець, Маячка, потім по Самарі.     
     А  в кінці 1915 року на розгляд Маріупольської повітової управи був представлений проект з’єднання Донецького басейну з Маріупольським портом безперервним  водяним шляхом. Проект був розроблений Бахмутським повітовим земством і зводився до питання про шлюзування та проведення з’єднувального каналу по наступним річкам: Сіверському Донцю, Казенному Торцю, Кривому Торцю, Грузькій, Бику, Самарі, Бахмутці та Луганці; між Кривим Торцем та Кальміусом і по останній річці, яка впадає в Азовське море. Ідея цього проекту приписувалася члену Державної Ради тайному раднику В.І. Карпову. Він пропонував використовувати на будівництві каналу військовополонених. Проект був направлений голові ради з’їзду гірничих промисловців півдня Російської Імперії фон Дітмару.
    На сьогодні ми знаємо, що ні той, ні інший проекти не були реалізовані. Річка Бик, яка тече на наносних покладах та слабких грунтах, має звивисте русло. Звивисте русло говорить про те, що річка дуже стара. На ній дуже багато заток, які називають ще стариками. Ці старики з часом відокремлюються від русла і становляться  болотистим місцем. Добре видно старики біля «Гоку» та плеса «Косарське». На закругленнях річки утворюється підпір, швидкість течії води зменшується, а рівень її в річці підвищується, внаслідок чого навіть невеликі повені призводять до переповнення русла, затоплення заплавних земель і тривалого підвищення грунтових вод.   
     В радянські часи силами працівників колгоспу імені Жданова проводилося виправлення русла річки Бик поблизу хутора Петрівський. Щоб на всьому протязі річки були достатні похили і швидкості течії води правління колгоспу імені Жданова прийняло рішення вирівняти русло річки Бик. Русло вирівнювали екскаватором та бульдозером, а вийняту землю використовували для засипання старого русла. Старе русло стало черговим штучним стариком. Інколи зі старого русла тече джерельна вода при певних обставинах погодних умов. Розчистку русла річки Бик треба провести від водної  рослинності, що в рази збільшить швидкість течії води і пропускну спроможність приймача. Клекіт води, безперестанний шум вдень і вночі оживав хутір Петрівський. Уночі господарі прислуховувалися до великого шуму і мріяли про сівбу та врожаї. Вставали бадьорі, вештались на подвір’ї, прокопували рівчачки  біля воріт, згрібали гноячку на загати. Непосидячі рибалки діди Олександр Швайко  та Григорій Хмара  цілими днями з остами, набитими на лату, бродять вздовж річки. Щуки труться під час поводі, і для старих дідів жнива.    На лівому березі річки Бик з кам’яного кар’єру витікає джерельна вода.
     Ще в 1893 році професор Харківського університету А.В. Гуров при вивченні підземних та джерельних вод писав, що «Бьющий источник №4 в имении Винца, близ с. Юрьевки, бьет из каменоугольного аркоза, обнаженного на левом берегу р.Бык, вытекая почти на уровне реки. Дебит 1200-1800 ведер в сутки. Источник не катирован и почти сейчас же по выходе изливается в реку».
     Не зрозуміло звідки вона витікає, бо тече десь на висоті до  одного  метра  від рівня русла  річки з  цього  кар’єру.  При  аналізі  хіміко-фізичних властивостей води у 2010 році Добропільською санепідемстанцією зазначено, що вода не придатна до вживання, бо має велику кількість мінеральних солей від норми.
     На території протікання річки Бик на площі 288 га нашого регіону було проведено доцентом кафедри зоології біологічного факультету Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка А.В. Подобайло, координатором робіт по створенню об’єктів ПЗФ Київського еколого-культурного центру (КЕКЦ) І.Ю. Парнікоза, директором КЕКЦ В.Є. Борейко при активній співпраці замісника голови Добропільської райдержадміністрації С.М. Квасова наукове обґрунтування необхідності створення ландшафтного заказника місцевого значення «Заплава річки Бик».     Межі об’єкту: на півночі – по південному краю фермерського господарства В. Могили, далі зі сходу межа проходить по західному краю ланів ЗСАТ імені Т.Г. Шевченка, включаючи землі запасу на північний захід від села Петрівське (14,6 га) та територію власне села Петрівське; на півдні – по межі громадських пасовищ (12,8 га) через русло річки і далі на захід по західній  межі водоохоронної зони річки Бик до степової ділянки напроти села Петрівське, звідки по східній межі земель ЗСАТ імені Т.Г.Шевченка, включаючи штучні насадження Красноармійського лісгоспу до південної межі земель фермерського господарства В. Могили. Землекористувачем вказаної території передбачалась бути Шилівська сільська рада. Вказана територія відноситься до малоцінних для ведення сільського господарства. Об’єкт являв собою частину долини річки Бик, яка відноситься до басейну річки Дніпро. По схилах балки пісковики третинного віку перекриваються шарами чорноземних грунтів. По днищу балки переважають лучні грунти. Рельєф розсічений, ландшафт степовий.    Клімат зони розташування об’єкту теплий, помірно-континентальний з порівняно холодною, малосніжною зимою та спекотним, посушливим літом. Середня температура січня  місяця  -  -8*С , липня  -  +20*С.  Тривалість без морозного періоду 160-170 днів. 
   Водні ресурси на території об’єкту представлені існуючим лише в весняний час пересихаючим струмком, що стікає днищем балки в річку Бик, що в свою чергу тече в річку Самара. Так як кордон проектованого об’єкту  тягнеться по урізку води річки Бик, то в формуванні флори, та особливо фауни урочища відіграє важливу роль саме цей водотік.
   Використано матеріали, зібрані В. М. БАТИЦЬКИМ.