середа, 31 січня 2018 р.

Історія сіл і селищ Добропільського району

смт Святогорівка

      Святого́рівка (до 1860 року Штепине) — селище міського типу з 1966 року, центр селищної ради. Розташоване на обох берегах р.Бик. Відстань до райцентру становить близько 6 км. Селищній раді підпорядковані 5 сіл.

Історія виникнення

    Тривалий час вважалося, що назва "Святогорівка" пов'язана зі Святогорівським монастирем, бо саме тут, знаходився багатий перевалочний пункт на шляху до святого монастиря, але надуманість такої версії є очевидною. Значно вірогіднішою стала думка про походження назви від імені поміщика - її підтримують місцеві старожили. 

   Землями навколо Святогорівки володів відставний генерал-майор Святогір Штепа і коли поміщик приїхав сюди на постійне проживання, прижилася назва Святогорівка - від імені хазяїна. Поблизу селища, вздовж річки Бик, виникли села Вірівка, Іванівка, Олександрівка, Мар'ївка, назви яких також походять від імен поміщиків і поміщиць. 
   Після приєднання в 1774 році Азова до Росії і ліквідацією, в зв'язку з цим загрози татарських набігів, Святогорівка, як сторожовий пост, втратила своє значення і стала просто поміщицьким маєтком. Тут діяла велелюдна церква, що славилась на всю Криворізьку волость. 19 грудня 1949 року церква згоріла. Та вже наступного року прихожани зібрали кошти, купили недобудоване житло і, відремонтувавши його, відкрили церкву. Вона діє і зараз. Шкода лише, що підпорядкована вона Московському патріархату...
       В 1900 році у святогорян змінився хазяїн: Святогір Штепа продав маєток і землю братам Івану і Стефану Юриним. Та не змінилося життя безземельних убогих селян, які залишились рабськи служити новим хазяям, як і при Штепі. Хоча слід віддати належне новим поміщикам: вони пішли на деякі позитивні соціальні зрушення. 1904 році в хаті, де раніше був магазин, відкрили початкову школу. В ній один вчитель в одній кімнаті навчав дітей 1 – 3 класів. Село росло, згодом кімната вже не вміщала дітей шкільного віку, тому керівництво земства в 1911 році вирішило побудувати школу на дві класні кімнати, де почали навчатися учні 1 – 4 класів. Ця початкова школа діє і в наш час.
       В 1910 – 1912 роках поблизщу Святогорівки було відкрито величезні поклади вугілля. На землях, викуплених у Єніна та інших землевласників, Російсько-Бельгійським акціонерним товариством було розпочато освоєння надр. Засновуються Святогорівська та Ерастівська кам”яновугільні копальні.
       До 1918 року Святогорівка належала до Криворізької волості Бахмутського повіту. Радянська влада встановлювалася в гострій боротьбі з білогвардійцями. Тільки в січні 1918 року перемогли більшовики, і управління перейшло до ради робітничих і селянських депутатів з центром у Святогорівці. Першим головою нової влади було обрано місцевого жителя Григорія Юдіна (загинув того ж року). Одразу ж створили і комітет бідноти, який очолив Михайло Бодашко. Для боротьби з денікінцями було створено партизанський загін, але діяти йому довелося недовго: одинадцять партизан були схоплені і в маєтку поміщика Роговського після нелюдських катувань страчені. Ця тимчасова перемога контрреволюціонерів стала можливою тому, що каральні загони пристава Котенка, об”єднані з групою охоронців поміщика Роговського, мали досвід бойових дій, у той час як червоні партизани тільки-но організувалися і в питаннях воєнної тактики були далекі від досконалості.
       Та, незважаючи на жорстокі сутички, влада залишалася за радами, здійснювалися перші соціалістичні перетворення. Більшовики встановили свій контроль на кам”яновугільному руднику, конфіскували поміщицькі землі і розділили їх серед бідних селян. В 1929 році групи бідняцьких господарств об”єдналися в СОЗи. На території Святогорівської ради їх виникло чотири: „Партизан”, „Прапор комунізму”, „Бубнова”, імені Шевченка. А вже наступного року ці товариства реорганізували в три колгоспи. Першими головами новостворених господарств були обрані: в колгоспі „Прапор комунізму” – Андріян Зима, імені Сталіна – Федір Журавльов, імені Шевченка – Феодосій Тарадайко. З перших днів колективізації до виходу на пенсію в святогорівських колгоспах працювали А.Д.Полякова, А.А.Андрійченко, М.М.Булавіна, О.А.Громило, М.К.Са-востьянова, К.І.Винтоняка.
       На фронти Великої Вітчизняної війни зі Святогорівки і навколишніх сіл пішли 585 чоловіків, з них 210 додому не повернулися. За героїзм, виявлений у боях, 240 святогорян нагороджено орденами і медалями. Снайпер П.С.Головін знищив 450 фашистів і був удостоєний шістьох державних нагород, серед яких – персональна снайперська рушниця. Загинув у 1945 році під Кенігсбергом. За роки війни пройшли від солдата до майора святогоряни М.С.Молоканов і П.Є.Винниченко, від солдата до полковника – В.А.Коршунков, від матроса до капітана І рангу – Г.Ф.Гутник.
       Зараз на території селищної ради проживає близько 2,8 тисячі осіб.
       В селищі міського типу встановлено кілька пам”ятників. Це Братська могила страчених в революційній боротьбі 1917 – 1919 років, Братські могили воїнів-визволителів від німецько-фашистських окупантів (встановлено в 1947 році), пам'ятник-обеліск загиблим односельчанам в роки Великої Вітчизняної війни, пам”ятник визволителям Донеччини в роки Великої Вітчизняної війни (встановлено в 2000 році).














 

 










 
   

Використані матеріали книги "Слава і воля Доброго Поля" з серії "Добре Поле", 2010 р.