субота, 10 березня 2018 р.

І поріднила доля дівчину-галичанку з парубком з Донеччини


Катерина Миколаївна друга праворуч
   До Міжнародного жіночого дня

Живе людина… Її життя розпочинається світанком душі – дитинством.
Свій світанок зустріла Голубенко Катерина Миколаївна (а тоді Микуліна Катруся) в селі Кальна Долинського району Івано-Франківської області серед розкішних лісів, серед гір карпатських. У дитинстві гадала, що ніколи не покине цей край, бо й жити не зможе без тихого шепоту лісу, без пологих схилів гірських. Та не так склалося, як гадалося.
Катерина народилася 13 лютого 1944 року, була третьою дитиною в сім’ї, потім народилося ще трійко. Важко жилося. Батько рубав дерева в лісі, мати поралася на своєму клаптику землі, доглядала дітей. Достатку ледь вистачало, щоб прогодувати велику родину. Тому, коли в селі з’явився колгосп, батько пішов і першим записався. Мати плакала і відмовляла, дуже вже її лякало все це, боялася за дітей. 
Життя трішки змінилося. Згодом і мати пішла в колгосп. Діти ходили до школи, допомагали батькам по господарству. Катрусі здавалося, що краще і бути не може. Адже ввечері подружки на вулиці, взимку - вечорниці: пряли, в’язали, вишивали. Та все те з піснями та іграми. На вихідні ходили з мамою до церкви.
Закінчила Катеринка 7 класів. Щоб продовжувати навчання, не було й мови, бо потрібно допомагати сім’ї. Спочатку  працювала з мамою на ланках, доглядала менших дітей. А одного разу в село приїхали вербувальники, агітували на роботу в колгоспи на Донеччині, обіцяли зерна, зарплатню. Довго не розмірковували. Пішла Катерина в сільраду та й записалася, з нею ще 12 чоловік. А було Катерині на той час ледь більше 16 років. Боялася, та треба було заробляти на хліб, допомагати сім’ї.
Отак і опинилася дівчина з Галичини на просторах Донбасу. Спочатку поселили її в селі Грузьке, потім, коли приїхала вдруге, зупинилася в Золотому Колодязі. Дівчат записали доярками. Дали Катерині групу із 17 теличок, і все було добре, поки вони не почали телитися… Доїти корів дівчина не вміла. Та світ не без добрих людей, навчилася, призвичаїлася. Важка робота (адже тоді вручну і доїли корів, і годували та ще й тричі на день) не залишала часу  для розваг, не було в селі і церкви. Та на те вона й молодість, щоб будувати життя. Зустріла парубка Петра, він  підвозив на тракторі корм для корів до ферми. Незчулася, як і побралися.
У 1967 році народилися донечки: двійня Надія і Любов. Нелегко було: свого житла не мали, не мала дівчина з далеких Карпат і іншого добра. Особливо  непокоїлася Катерина за донечок, адже дуже маленькі вони народилися.
Та минулося. Життя поступово налагоджувалося. У колгоспі була гарна зарплатня, вели господарство, поступово нажили добра. А коли народився син Володимир, свекор збудував у дворі другу хату.
Ось уже і дівчата до школи пішли, мама вишила їм сорочки. Мріяла Катерина Миколаївна, що виростуть її дітки, вивчаться і ні за що не будуть жити у селі, бо вже дуже важким їй здавалося сільське життя. Та не все так робиться, як гадається.
Вивчилися діти, уже й дівчаток заміж повидавали, і сина оженили. Та не поїхали діти з села, усі тут. Надійка стала вчителькою, і звуть її тепер не Надійкою, а Надією Петрівною; Люба спочатку жила й працювала кухарем у місті Білицьке, та чоловік настояв переїхати в село. Збудували хату біля батьків. А синок Володимир живе з сім’єю на одному подвір’ї з батьками.
Зараз Катерина Миколаївна пенсіонер. За гарну працю нагороджена двома медалями «За трудовую доблесть» та «Ветеран труда», має два знаки «Переможець соціалістичного змагання» від імені Міністерства сільського господарства СРСР. Та найбільше її багатство – це 6 онуків і 4 правнуків. І хоча збирається вся велика родина разом не часто, бо порозкидало онуків та правнуків по світові, та все ж вдається бабусі почастувати рідних своїми смачними пиріжками. І мені довелося їх скуштувати. Ох і смачно!
Отак і поріднила доля дівчину-галичанку з парубкомз Донеччини.
 Дорогенька Катерино Миколаївно! Вітаємо зі святом весни - 8 березня!
Бажаємо міцного здоров`я, великого жіночого щастя, добра, любові. Нехай  у Вашому домі панують мир, спокій та добробут, а Ваше серце буде зігріте теплом та повагою рідних і близьких.



Чумак Г.О. – член координаційної ради
районної жіночої організації