пʼятниця, 6 квітня 2018 р.

З 80-ти річним ювілеєм!



   Народилася ювілярша у м. Новоекономічне Красноармійського району 6 квітня 1938 року в багатодітній сім’ї шахтаря.
    У родині в голодні післявоєнні часи Другої Світової війни вижило лише четверо дітей і батьки, щоб не померти з голоду, переїхали в село Шевченко, де купили собі хату, завели худобу і птицю. Сусіди добре прийняли новоселів і поділилися з ними насінням картоплі та розсадою городини. Валя - одна із чотирьох дітей, здобула середню освіту, легко їй давалася наука, а особливо математика. Мріяла дівчина навчатися і жити в місті. Свій трудовий стаж вона розпочала на залізниці стрілочницею.
  Незабаром з’явилася велика любов, від якої народився синочок. Життя перевірило її на міцність, коли прийшлося покладатися тільки на себе і свої сили. Валя повернулася в село, пішла працювати в радгосп дояркою, придбавши собі будинок. Було в житті все: трудовий підйом, радощі, сльози, веселі свята. Разом з сином добре трудилися, щоб по-господарськи розквітла на вулиці Степовій садиба Руденко: з сучасним переплануванням кімнат, опаленням, водогоном, роками зрощеним багатим садом. Все своє життя Валентина Іллівна уміло висаджує городину, вирощує квіти і збирає такі врожаї, що вистачає і племінників наділити, і подруг, і звичайних жителів села, не жалкує зроду, тому що односельці в ті післявоєнні часи допомогли всій родині вижити. А якби не сільські турботи по господарству, хто знає, чи пережила б вона горе – втрату єдиного синочка, життєвий шлях якого несподівано обірвав нещасний випадок.
                В чому ж щастя жінки, якій 80 ?!!
   В стані душі – як би не було тяжко, Валентина Іллівна йде трудитися в сад, на город; тоді й до болячок не дослухаєшся і каменюка з серця кудись пропадає.
   В інтересі та обізнаності – знати новини в країні, районі, селі, сільській раді. Вона – активний відвідувач бібліотеки. Перечитала безліч жіночих, воєнних романів та детективів, будь-яку газету штурмує до останньої строчки.
   В творчості – чверть свого життя займалася у складі вокального колективу Шевченківського СК, пам’ятає репетиції, які відбувалися у червоних куточках на фермі, інакше б на співи часу б не вистачило.
  В прагненні до нових технологій – не перестає Іллівна дивувати подруг: експлуатацію спутникового телебачення освоїла, користується й мобільним зв’язком. Того року вирішила зірвати джек - пот життя: за дві пенсії прикупила сенсорний телефон, але як не намагалася - не навчилася, не змогла, зате придбала третій яскравий, з блискучими кнопками бабуся – фон.
  В гостинності та спілкуванні – вулиця Степова – сама верхня у селі, на ній живуть чотири подруги Валентини Іллівни. Приходять майже щодня подивитися серіали, попити чаю, розповісти сільські новини. Так і летять зимові вечори та короткі літні ночі..., а з ними й роки життя…
  Швидка, тендітна, легка на підйом, з виразним, проникливим поглядом з іскринками в очах, на питання: «В чому Ваше жіноче щастя?» - Валентина Іллівна відповіла: «В родині, маленьких радощах - слухати спів птахів, пройтися босоніж ранковою зорею, чути шелест шевченківського квітучого різнотрав'я, дивитися в чисте мирне небо і просто жити …»
   Ось таке воно Валине щастя – шевченківської жінки – трудівниці, яка в свої 80 років, як і багато інших сільських жінок, живе повноцінним для людини похилого віку життям.
   Працівники територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Добропільського району (директор Болотова М.С.) сердечно привітали Валентину Іллівну – ветерана праці, підопічну відділення соціальної допомоги вдома з Днем народження та побажали міцного здоров’я, тепла, добрих врожаїв і божого благословення на довгі роки.