Кожен куточок світу прекрасний по-своєму. В
Добропільському районі є природно-заповідницькі території, які знаходяться на
землях Никанорівської, Криворізької та Золотоколодязької сільських рад: «Грузька балка»,
«Гектова балка», «Воронцова поляна».
Ці ботанічні заказники багаті на різнотравно-типчаково-ковилову рослинність, а в квітнево-травневий сезон приваблюють красою палаючої вогнем розквітлої
півонії вузьколистої. Здається, потрапляєш до чарівної країни, і реальність
відступає кудись, залишається лише краса і безмежний всесвіт. Але не всі знають
легенду щодо назви цієї квітки.
Хто знає, чи схожа наша дика півонія вузьколиста на свою родичку, що була
така знаменита у стародавньому світі. Зате в обох назвах від одного імені
походить. І виникла вона, за переказами, ось як.....
У міфічного старогрецького лікаря Ескулапа був учень Пеон. Він прославився
тим, що виліковував найтяжчі рани, промиваючи їх відваром якоїсь рослини та
прикладаючи до них її листя. А коли одного разу могутній Геракл поранив бога
підземного царства Плутона, то Пеон зцілив грізного повелителя пекла. Відтоді
рослина на честь славного лікаря стала називатися півонією.
Правда, як свідчить легенда, здобути цю рослину в ті часи було зовсім не
так просто: її пильно охороняв величезний рябий дятел. Птах налітав на кожного,
хто пробував зірвати її, і викльовував очі. Тому небагато було охочих іти за
таким зіллям. А хто й наважувався, то робив це вночі, коли дятел спав.
Допомагав Пеон зцілюватися богам і під час Троянської війни. Відтоді усіх
визначних лікарів-травознаїв почали шанобливо називати "пеоніями". Таку ж назву дістали і всі трави, які мали високі лікувальні властивості.
Віра в чудодійну силу півонії жила в багатьох народів. Так, у Швейцарії
дітям від корчів накладали на голову вінок з 77 півонієвих листків. У Франції,
Данії, Португалії люди від падучої хвороби носили на шиї 40 днів намисто з
плодів цієї рослини. Для підсилення дії плоди ці скроплювали свяченою водою,
нанизували їх тільки на червону нитку, і обов’язково голкою, яка не була в
ужитку.
За такої слави півонія, певна річ, не могла залишатися звичайною рослиною.
Її висаджували у квітниках, доглядали, леліяли, аж поки викохали гарну та
пишну. Півонію оспівували поети багатьох народів. У різних країнах квітка її
була символом палкого кохання і ніжних почуттів.
Наша нинішня дика півонія вузьколиста, звичайно, далеко не така пишна, як
її приручені родички. Та на тлі степового різнотрав’я вона справжня красуня.
Навіть той, хто на словах байдужий до квіткової краси (бо сумнівно, щоб такі
байдужі були насправді), схилиться над її квіткою і здивовано розглядатиме
криваво-червоні пелюстки.
Використані матеріали за посиланням
