 |
| Антонь П.П. з делегацією жінок перша зліва |
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі твір Строган Віолетти, випускниці 2018 року Шахівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, учасниці Всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст». Ось як вона пише про свою бабусю Антонь Поліну Павлівну, учасницю п’ятого районного свята Матері з села Торецьке Шахівської сільської ради, про яку ми розповідали раніше:
«Життя людське схоже на криницю. Чим довше живе людина, тим глибша криниця. Трапляються мілководні, забагнені криниці. Але є й такі, глибина в яких незмірна, а вода чиста, джерельна, без каламуті та жабуриння. Саме на таку чисту глибоку криницю схоже життя моєї бабусі Антонь Поліни Павлівни. Паморозь лягла на її скроні, зморшки поорали чоло, а душа залишилась молодою.
«Життя людське схоже на криницю. Чим довше живе людина, тим глибша криниця. Трапляються мілководні, забагнені криниці. Але є й такі, глибина в яких незмірна, а вода чиста, джерельна, без каламуті та жабуриння. Саме на таку чисту глибоку криницю схоже життя моєї бабусі Антонь Поліни Павлівни. Паморозь лягла на її скроні, зморшки поорали чоло, а душа залишилась молодою.
Народилася вона в прекрасному закарпатському селі Монастирець, яке розкинулось у квітучій сонячній долині. Росла, навчалась у місцевій школі, насолоджувалась красою карпатської природи. А згодом зустріла своє кохання. Побралися з дідусем Михайлом. Скільки радості було, коли в 1970 році народився в них первісток – син Михайло. Потім один за одним з’являлись на світ Василько, Іван, Степан, Юрій, моя мама Ольга, Володимир та Марина. Ночами колихала діток, не зімкнувши очей ні на мить, лічила зорі сургучеві, дивлячись у вікно. Важко було, але бабуся раділа кожній посмішці своїх діток. Та життя невблаганне. Іноді його буревії підхоплюють людину на свої крила й б’ють об скелі випробувань. Так сталося й з моєю бабусею. В далекому 1985 році сімейне щастя зруйнувалось. З вісьмома діточками на руках переїжджає вона з чарівного Закарпаття на Донбас у село Торецьке. Влаштовується працювати в місцевому колгоспі дояркою. Молода, тендітна, а на руках у неї дітки одне другого менше. Що й казати? Важко було, не раз умивалася сльозами, але потай від людей і дітей, щоб ніхто не бачив її слабкості. Щовечора молилася, просила у Всевишнього сили для життя.
Пройшли роки. Діти виросли, піднялися на ноги. Всі, як один, роботящі, люблять землю, рідне село. Тому й обрали професію хлібороба, залишились тут, на Добропільщині, створивши фермерське господарство. Очолює його найстарший із синів дядько Іван. Володимир, закінчивши фінансово – економічний факультет, веде бухгалтерські справи. Дядько Степан любить бджолярство, тому і пасіка своя є в родині Антонів. Працюють в господарстві й дядьки Юрій та Михайло. Від зорі й до зорі зайняті роботою, адже земля любить роботящих людей. Ліні й байдужості не прощає нікому. Мама стала педагогом, а тітка Марина – медсестрою. Бабуся завжди говорила дітям: «Не шукайте легкого хліба». Цю материнську науку запам’ятали вони на все життя. Уже всі створили власні сім’ї, стали батьками. 16 онуків має бабуся. Радіє кожній нашій посмішці, кожному успіху і хвилюється за наші невдачі. Живе наша родина в злагоді, шанобливості, сумлінній праці й великій любові до життя. Особливо людно в бабусиній оселі на Різдво та Великдень, коли збирається вся родина: сини й доньки, невістки й зяті, онуки. Дитячий сміх та весела пісня звеселяють душу її. На жаль, бувають дні, коли вона хворіє. Підводить здоров’я, тоді погано всій родині. Іноді на самоті я замислююсь, як важко бувало нашій бабусі. Яку силу волі треба було мати, яке терпіння, щоб вистояти перед всіма життєвими негараздами. Вистояти й не здатись. Лише з часом розумієш, що бабуся – справжня героїня, бо на своїх тендітних плечах тримає родинне гніздо. А які золоті руки вона має! Здається, немає такої роботи, яка була б їй не під силу. Вона любить готувати смачні страви, пекти тістечка, особливо пиріжки. А які вареники з вишнями в неї виходять! Вирощує квіти, тому з ранньої весни і до пізньої осені на подвір’ї буяють вони різнобарвною веселкою. Сусіди дивуються, звідки бере бабуся сили та енергію для життя, для дітей та онуків. Вона ж, як бджілка – трудівниця, всіх встигає зігріти теплом свого серця, не випадково держава відзначила мою бабусю такими нагородами: медаллю материнства І і ІІ ступенів, «Материнська слава», «Мати-героїня».
У народі кажуть: «Людина без роду – це листок, відірваний від дерева». Як гілка міцно зростається зі стовбуром, щоб її не відламали, так і родина ніколи не ослабне доки буде берегти свої корені.
Тож хочеться, щоб славний рід Антонів щасливо жив на цій благословенній добропільській землі, щоб завжди усміхненою і здоровою була бабуся, а поряд зі мною були Мама і Тато».
Строган Віолетта – випускниця 2018 року Шахівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Пройшли роки. Діти виросли, піднялися на ноги. Всі, як один, роботящі, люблять землю, рідне село. Тому й обрали професію хлібороба, залишились тут, на Добропільщині, створивши фермерське господарство. Очолює його найстарший із синів дядько Іван. Володимир, закінчивши фінансово – економічний факультет, веде бухгалтерські справи. Дядько Степан любить бджолярство, тому і пасіка своя є в родині Антонів. Працюють в господарстві й дядьки Юрій та Михайло. Від зорі й до зорі зайняті роботою, адже земля любить роботящих людей. Ліні й байдужості не прощає нікому. Мама стала педагогом, а тітка Марина – медсестрою. Бабуся завжди говорила дітям: «Не шукайте легкого хліба». Цю материнську науку запам’ятали вони на все життя. Уже всі створили власні сім’ї, стали батьками. 16 онуків має бабуся. Радіє кожній нашій посмішці, кожному успіху і хвилюється за наші невдачі. Живе наша родина в злагоді, шанобливості, сумлінній праці й великій любові до життя. Особливо людно в бабусиній оселі на Різдво та Великдень, коли збирається вся родина: сини й доньки, невістки й зяті, онуки. Дитячий сміх та весела пісня звеселяють душу її. На жаль, бувають дні, коли вона хворіє. Підводить здоров’я, тоді погано всій родині. Іноді на самоті я замислююсь, як важко бувало нашій бабусі. Яку силу волі треба було мати, яке терпіння, щоб вистояти перед всіма життєвими негараздами. Вистояти й не здатись. Лише з часом розумієш, що бабуся – справжня героїня, бо на своїх тендітних плечах тримає родинне гніздо. А які золоті руки вона має! Здається, немає такої роботи, яка була б їй не під силу. Вона любить готувати смачні страви, пекти тістечка, особливо пиріжки. А які вареники з вишнями в неї виходять! Вирощує квіти, тому з ранньої весни і до пізньої осені на подвір’ї буяють вони різнобарвною веселкою. Сусіди дивуються, звідки бере бабуся сили та енергію для життя, для дітей та онуків. Вона ж, як бджілка – трудівниця, всіх встигає зігріти теплом свого серця, не випадково держава відзначила мою бабусю такими нагородами: медаллю материнства І і ІІ ступенів, «Материнська слава», «Мати-героїня».
У народі кажуть: «Людина без роду – це листок, відірваний від дерева». Як гілка міцно зростається зі стовбуром, щоб її не відламали, так і родина ніколи не ослабне доки буде берегти свої корені.
Тож хочеться, щоб славний рід Антонів щасливо жив на цій благословенній добропільській землі, щоб завжди усміхненою і здоровою була бабуся, а поряд зі мною були Мама і Тато».
Строган Віолетта – випускниця 2018 року Шахівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
