14 вересня 1948 року в сім'ї шахтарів Лягуша народилася дівчинка, яку назвали Ніною. Спочатку Ніна з батьками жили в невеликому селищі Каракове Красноармійського району (село, де жили до висилки її батьки).
Коли Ніна закінчила четвертий клас, всі разом переїхали в збудовану батьками хату до м.Димитрово. Закінчивши Костянтинівський сільськогосподарський технікум, за направленням поїхала працювати до с.Солнцеве Старобешівського району. Пропрацювавши там всього рік бригадиром - овочівником, була змушена повернутися додому.
Шукаючи роботу, Ніна Володимирівна приїхала в село Володимирівка Добропільського району. Там і стала бригадиром - овочівником великого передового колгоспу ім. Куйбишева. 41 рік Ніна працювала із головою колгоспу Миколою Захаровичем Хаджиновим. Всі знають, якого він був крутого норову, якої віддачі в роботі вимагав від підлеглих, проте після декількох місяців роботи молоду, тендітну дівчину інакше, як Ніна Володимирівна голова не називав ні на роботі ні вдома. З його руки і стала в селі юна дівчина "Володимирівною".
В роботі дівчина була невтомною. Її робота починалася із закупівлі насіння у січні і продовжувалася до пізньої осені, а там незабаром і знову теплиці потрібно готувати до посіву... В цій круговерті Ніна вспіла покохати красеня - моряка Миколу, який тільки-но повернувся із армії і прийшов працювати в рідний колгосп водієм. В 1969 році Ніна і Микола побралися, а 1970 році у них народилася донька Наталя. Потім сім'я поповнилася сином Сашком і ще однією дівчинкою Любою.
Їх сім'я - символ злагоди й щастя, людського тепла, подружньої любові. Батьки Ніни, коли стали пенсіонерами допомагали доньці по господарству. Троє дітей, корова, різноманітне птаство - за всім цим треба було доглядати, Ніна Володимирівна без них просто б не встигла. Батьків давно вже немає, а їх тепло турбота, залишаються в душі не лише доньки, а й онуків.
41 рік Ніна пропрацювала на одному місці, за свою працю удостоєна звання Заслуженого працівника сільського господарства України (овочівника). Говорячи образно, якби зібрати всі ті овочі, які виростила її бригада за час її роботи, то можна було б забезпечити цією продукцією все населення Укнаїни не менше, ніж на рік.
Ніна виховала трьох дітей, має трьох онучат - Дмитра, Михайла, Уляну. Вдома вона все така ж невтомна. Город для неї залишається її любов'ю, бо тут ростуть кращі в селі овочі. А вздовж доріжок квітнуть майори та чорнобривці.
Приросла Ніна Володимирівна душею до свого степового краю, де завджи пахне квітучим садом, чебрецем, чорнобривцями, падаючим кленовим листям, суховіями та морозцями. Це про неї приказка "Степ, поля - розкіш моя". Батьківська шахтарська земля стала її долею, з якою вона і сумує і радіє, яку любить і поважає.
