6 серпня 2019 року набув чинності Закон України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів».
Закон встановлює загальні принципи надання та вимоги до інформації про
харчові продукти, що надається споживачам, зокрема щодо маркування
харчових продуктів, а також обов’язки операторів ринку харчових
продуктів з доведення цієї інформації до інших операторів ринку харчових
продуктів та до споживачів.
Дія цього Закону не поширюється на харчові продукти, призначені
(вироблені) для особистого споживання, на допоміжні матеріали для
переробки та на матеріали, що контактують з харчовими продуктами.
Будь-який харчовий продукт, призначений для кінцевого споживача або
закладу громадського харчування, має супроводжуватися інформацією про
харчовий продукт відповідно до вимог цього Закону.
Інформація про харчовий продукт не повинна вводити в оману, зокрема щодо:
1) характеристик харчового продукту, у тому числі його категорії,
характерних ознак, властивостей, складу, кількості, мінімального терміну
придатності або дати «вжити до», країни походження або місця
походження, способу виробництва (виготовлення);
2) приписування харчовому продукту непритаманних йому властивостей або наслідків споживання;
3) особливих характеристик харчового продукту, якщо аналогічні харчові
продукти мають такі самі характеристики, зокрема шляхом підкреслення
факту наявності або відсутності певних інгредієнтів та/або поживних
речовин;
4) припущення за допомогою зовнішнього вигляду продукту, опису або
графічних зображень про наявність у харчовому продукті певного
компонента або інгредієнта, якщо насправді компонент або інгредієнт,
який зазвичай присутній або використовується у даному харчовому
продукті, замінено іншим компонентом або інгредієнтом.
Інформація про харчові продукти не повинна приписувати будь-яким
харчовим продуктам, крім природних мінеральних вод та харчових продуктів
для спеціальних медичних цілей, властивостей, що сприяють запобіганню
чи лікуванню захворювань, або посилатися на такі властивості.
Водночас обов’язковою для надання є, зокрема, така інформація про продукти:
1) назва харчового продукту;
2) перелік інгредієнтів;
3) будь-які інгредієнти або допоміжні матеріали для переробки
з переліку речовин та харчових продуктів, які спричиняють алергію або
непереносимість, або походять з них, які використовуються у виробництві
або приготуванні харчового продукту і залишаються присутніми у готовому
продукті, навіть у зміненій формі;
4) кількість певних інгредієнтів або категорій інгредієнтів у випадках, передбачених цим Законом;
5) кількість харчового продукту в установлених одиницях вимірювання;
6) мінімальний термін придатності або дата "вжити до";
7) будь-які особливі умови зберігання та/або умови використання (за потреби);
8) найменування та місцезнаходження оператора ринку харчових
продуктів, відповідального за інформацію про харчовий продукт, а для
імпортованих харчових продуктів - найменування та місцезнаходження
імпортера;
9) країна походження або місце походження - у випадках, передбачених статтею 20 цього Закону;
10) інструкції з використання - у разі якщо відсутність таких інструкцій ускладнює належне використання харчового продукту;
11) для напоїв із вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних
одиниць - фактичний вміст спирту у напої (крім продукції за кодом
2204 згідно з УКТ ЗЕД);
12) інформація про поживну цінність харчового продукту.
За наявності у харчовому продукті генетично модифікованих організмів ,
якщо їх частка перевищує 0,9 відсотка в будь-якому інгредієнті
продукту, його маркування повинно включати позначку «з ГМО».
Обов’язкова інформація про харчові продукти розміщується на видному
місці, має бути чіткою і розбірливою та, за потреби, наноситися у
спосіб, що унеможливлює її видалення.
Інформація про харчові продукти надається державною мовою.
Перелік інгредієнтів продукту має включати всі інгредієнти у порядку зменшення їх маси.
Вимога щодо надання переліку інгредієнтів не поширюється на такі харчові продукти:
1) свіжі фрукти і овочі, включаючи картоплю, які не піддавалися чищенню, подрібненню чи будь-якому іншому процесу обробки;
2) воду питну з додаванням діоксиду вуглецю, якщо назва харчового
продукту містить інформацію про стан води за рівнем насичення діоксидом
вуглецю або якщо діоксид вуглецю є невід’ємною складовою води;
3) ферментовані оцти, вироблені з одного виду сировини, без використання інших інгредієнтів;
4) продукти переробки молока: сир, вершкове масло, ферментовані молоко
та вершки, кисломолочні продукти, у тому числі сир кисломолочний,
йогурт, кефір, ряжанка, сметана, у процесі виробництва яких не
використовувалися ніякі інші інгредієнти, крім заквасочних культур,
харчових ензимів та культур мікроорганізмів, наявність яких є необхідною
для процесу виробництва; сири, крім свіжих або плавлених, до яких
додана сіль, необхідна для процесу виробництва;
5) харчові продукти, що складаються з одного інгредієнта, якщо назва
харчового продукту збігається з назвою інгредієнта або дає змогу
однозначно визначити цей інгредієнт.
Закон також визначає харчові продукти, що спричиняють алергічні реакції або непереносимість.
Позначення «без глютену» може бути застосовано лише за умови, що вміст
глютену у харчових продуктах не перевищує 20 міліграмів на 1 кілограм
загальної маси продукту.
Джерело: Українське право.
