Відповідно до Указу Президента України від 8 грудня 2008 року № 1149/2008 «Про Всеукраїнський тиждень права» щороку в тиждень, що включає 10 грудня - День прав людини в Україні започатковано проведення Всеукраїнського тижня права, який відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю Організацій Об’єднаних Націй у 1948 році Загальної декларації прав людини.
Відповідно до Плану заходів з проведення у 2019 році Всеукраїнського тижня права, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2019 року № 568-р, Всеукраїнський тиждень права у 2019 році проводиться з 09 по 13 грудня.
Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області долучилось до проведення у грудні 2019 року Всеукраїнського тижня права. У зв’язку з чим наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області від 25.09.2019 року № 1334 затверджено План заходів Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області з проведення у 2019 році Всеукраїнського тижня права.
Україна є членом-засновником Організації Об’єднаних Націй, впливової та потужної організації, чия діяльність спрямована на захист i дотримання прав людини.
Декларація стала документом, навколо якого зосереджено роботу правників та фахiвцiв у галузi прав людини. Цей документ став також основоположним для забезпечення прав людини в конституціях багатьох країн свiту, що стали учасниками ООН. Украïна не так давно вiдiйшла вiд тоталiтарноï системи й почала iнтеграцiю у свiтове демократичне співтовариство. Ми маємо власний Основний закон України – Конституцiю України, що була прийнята на п’ятій сесiï Верховноï Ради Украïни XIII скликання 28 червня 1996 року, з якою мають узгоджуватися всi iншi закони, що ïх ухвалює Верховна Рада України.
Розділом ІІ Конституції проголошенi права, свободи та обов’язки людини і громадянина, якi ранiше не закрiплювалися в жоднiй з попередніх конституцій: право на повагу гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на свободу світогляду і вiросповiдання, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності тощо.
Характерними є й iншi ознаки, що закрiпленi в Конституцiï: визнання прiоритету прав та свобод людини й громадянина, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову.
Конституцiя закріплює не тільки основні форми народовладдя, вона визначає також найважливiшi принципи, правила й процедури здійснення народом форм влади. Особливо важливо те, що Конституцiєю не тільки визначаються, а й забезпечуються, гарантуються здійснення прав i свобод громадян.
Провiвши паралель мiж Декларацією та Конституцiєю, можна помітити спільне й вiдмiнне в цих документах. Перша, мабуть найбільша мiж ними різниця в тому, що Декларація прийнята як міжнародний документ, що є офiцiйною програмною заявою для краïн-учасниць, а Конституцiя це конкретний документ, норми якої – це норми прямої дiï, що має важливе значення для забезпечення й охорони прав людини. Українська держава дотримується засад демократичності у своїй законотворчій дiяльностi. Майже всi статті Декларації та положення, що в ній закрiпленi, вiдтворенi в Конституцiï, наприклад:
- частина друга статті 28 Конституції: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» та стаття 5 Декларації: «Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання»;
- стаття 38 Конституції: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.» та частина 1 статті 21 Декларації: «Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників».
Всі ці спільні риси створили реальне пiдґрунтя для подальшого розвитку Украïни як демократичної держави.
Проте Декларація та Конституція мають деякі суттєві вiдмiнностi.
Наприклад, стаття 1 Декларації проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.». Це загальновідомий факт, про який згадує ще Бiблiя. Проте, якби така норма була закріплена конституційно, то напевно б з'явилися дуже багато протиріч. Кожна людина має свої симпатiï й антипатiï. Проте, коли вона буде діяти стосовно всіх інших з однаковою чемністю, вона втратить свою iндивiдуальнiсть. Як можна ставитися з повагою i бути толерантним до людини, яка, наприклад, розпалює ворожнечу мiж людьми тощо.
Стаття 4 Декларації проголошує: «Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або пiдневiльному стані; рабство й работоргівля забороняються в усіх формах.». Прямий вiдповiдник цiєï статтi в Конституцiï відсутній, лише в частині третій статтi 43 зазначається, що використання примусової праці забороняється, власне, про рабство нічого не сказано.
Частини друга, третя статті 29 Декларації: «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.» є нормами міжнародного права i певно, не могли бути закрiпленi в Конституції. Проте статтею 22 Конституцiï передбачено: «Права i свободи людини й громадянина, закрiпленi цією Конституцiєю, не є вичерпними.». Хоча, очевидно, що засновники Декларації мали на меті не тільки досягти проголошення лише прав людини, що визначені в ній, а всіх можливих прав, що не суперечить нi самій Декларації, нi законам держав - учасниць ООН.
Отже, можемо констатувати, що Декларація та Конституцiя несуттєво вiдрiзняються в деяких положеннях, якими за інших обставин можна було б i знехтувати.
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що на законодавчому рівні права і свобода людини і громадянина в Україні забезпечені належним чином та відповідають європейським цінностям. Але для того, щоб людина могла успішно реалізувати свої права, визначені Конституцією та законами, отримувати від суспільства певні матеріальні і духовні блага, вона повинна виконувати покладені на неї обов'язки та віддавати суспільству свою працю, свої зусилля, піклуватись про державні і громадські справи, а день прав людини потрібно розглядати як можливість накреслити плани для подальшої роботи, а її більш ніж достатньо для всіх.
Джерело: Добропільське районне управління Держпродспоживслужби.
