Любов до рідної землі наснаги в праці додає

   До 85-річчя утворення Добропільського району

   У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до вивчення історичного минулого.

  Очевидно, що без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство.

    В ІІ половині минулого століття одним з кращих колгоспів в районі був колгосп імені Жданова (з 1980 року – ім. Т.Г. Шевченка) Шилівської сільської ради, очільником якого майже 30 років був Михайло Артемович Карманчиков.

   Народився Михайло Артемович 17 жовтня 1917 року на початку буремних революційних часів, в Ростовській області, сел. Міллєрово.
  Через деякий час сім’я переїздить до Сталінської (Донецької) області. У важкий голодний 1933 рік Михайло закінчує 7 класів в с. Юр’ївка та розпочинає свою трудову біографію різноробочим в колгоспі «Труд білорусів».
  Після закінчення в с. Сергіївка Красноармійського району школи бухгалтерів, повернувся в колгосп вже на посаду бухгалтера.
   На початку війни пішов на фронт, дійшов до Берліна. Повернувся в рідне село. З 1946 до 1951 року працював в колгоспі бухгалтером.
  В 1951 році відбулося укрупнення колгоспів сіл Шилівка, Юр’ївка, Лиман, Кам’янка. Михайла Артемовича обирають головою правління. На посаді голови колгоспу він пропрацював до 1979 року.
  В ці часи господарство було одним з кращих по кількості зібраного врожаю зернових, виробництву молока. Хлібороби неодноразово виходили на 80-100 тисячний рубіж валового збору зерна.
  Керівник дбав не лише про економічний, але й про соціальний розвиток сіл. Будувалися житлові будинки для молодих спеціалістів та колгоспників, магазини, бригади, ферми. Збудовано Шилівську ЗОШ.
   За вагомі досягнення завідуюча фермою Раїса Омелянівна Кабаєва була обрано членом XXV з’їзду КПРС, який проходив в Москві 1976 році.

   За високі трудові досягнення, економічні показники голова колгоспу Михайло Артемович Карманчиков був нагороджений орденом Леніна та Трудового Червоного Прапора, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
    Після його виходу на пенсію, колгосп очолив Василь Васильович Дрюцький.
  Василь Васильович народився 11 грудня 1926 року в с. Окіп Лубенського району на Полтавщині.

   У 1938 році сім'я переїздить на Донбас. Тут, у с. Шилово, в грізний 1941 рік він закінчив 7 клас. Після визволення Донбасу у 1943 році, у 17 років він призвався до лав Червоної армії. У 19 років, пройшовши рядовим піхотинцем-автоматником половину Європи, закінчив війну у Відні.
   Воював у складі 4-го Українського фронту до самої Перемоги. Він визволяв Румунію, Югославію, Угорщину, Австрію. Маючи чудові музичні здібності, багато розповідав потім своїм дітям про прекрасне місто Моцарта і вальсів.
   Двічі був тяжко поранений і лише у 1965 році останні уламки куль були видалені у хірургічній лікарні Києва.
   Після війни працював у колгоспі ім. Жданова на рядових роботах. Закінчив технікум підготовки голів колгоспів, потім Луганський сільськогосподарський інститут, за спеціальністю "Агрономія". Працював головним агрономом, а з 1979 по 1990 рік - головою правління колгоспу. За доблесну працю був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани».
  Будучи головою колгоспу, мав тісті зв'язки з Одеською дослідною станцією насінництва. На полях його рідного колгоспу вирощувалися кращі сорти озимої пшениці з наукової селекційної станції.
   За великі досягнення у рослинництві Василя Васильовича було нагороджено золотою та срібною медалями на ВДНГ у Москві.
  Колгосп за своїми здобутками був мільйонером. Але голова колгоспу дбав не лише про виробництво. Люди його колгоспу - це основне багатство, так він вважав. За часи керівництва у с. Шилівка був побудований кращий на той час в районі будинок культури, були реконструйовані ферми, обладнані кімнати відпочинку для доярок.
   У колгоспі був сучасний парк сільськогосподарських машин, великий автопарк.
   Хочеться також сказати щирі слова вдячності ветеранам праці, які з ранку до пізнього вечора працювали в полі, на фермі, і привчали нас, своїх дітей та онуків до праці. Це сім’ї Кононенко, Михалко, Кутній, Новіцьких, Цесар, Злидниченко, Ємець, Батицькі, Переяславські, Яцишин, Луганець, Динник, Щепенко, Селєзньов, Гайдоба, Дугельний, Юпатов, Коржов, Мандрик, Писаренко, Лобода, Дубина, Шевченко, Пивоваров, Приходченко, Котов, Чинник, Третяк, Підгородній, Чекар, Попов, Дегтяр, Чернов, Макаренко, Кучерявий, Швець, Соловйов, Унжаков, Літвінов, Штим, Цап, Блажієвський, Вискребець, Сухін, Дашевський, Назаренко, Середа, Портянко. 

                                             Щиро вдячні Вам за щоденну працю!

Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі, — спасибі!

     Українська земля – родюча, щедра. Такою вона була споконвіку. Споконвіку хлібороби доглядали її, плекали. Колосок до колоска, в будь-яку погоду, не боячись ні дощу, ні мокви. Тож поважаймо цю важку хліборобську працю за те, що приносить святість до нашого столу.

Джерело: Добропільська РДА.