Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів відзначається 11 квітня за ініціативою ООН. У цей день ми згадуємо усіх, хто був за колючим дротом гітлерівських катівень.
Центральна бібліотека Добропільської районної ЦБС пропонує вашій увазі краєзнавчий матеріал про Кам’янський концтабір, який знаходився на території Добропільського району.
Табори смерті
В період німецької окупації землі України були вкриті густою сіткою концтаборів. Як і на решті території України, у Донецькій (Сталінській) області нацисти розгорнули цілу мережу місць примусового утримання цивільного населення та військовополонених. Найчастіше табори для в’язнів у Донбасі мали вигляд ділянки поля, обнесеною колючим дротом із сторожовими вежами. У багатьох таборах взагалі не було приміщень для ув’язнених, були відсутні мінімальні зручності, в’язням часто не давали ані їжі, ані води. Працю військовополонених використовували у сільському господарстві та на роботах військового характеру (будівництво різних споруд, риття окопів, спорудження таборів, розмінування та прокладання доріг).
Кам'янський концтабір
У селі Кам’янка Добропільського району концтабір був створений в жовтні 1941 року на території колгоспу. Спочатку він розташовувався у хуторі Калініно, в якому утримувалося біля 800 полонених. Потім військовополонених перевели до хутора Кам’янський і розмістили в приміщенні конеферми. Загальна кількість радянських військовополонених становила близько 2000 тисяч осіб. Територія концтабору була просто огорожена проволокою під відкритим небом. Вночі на території горіло багато вогнищ, біля яких грілися військовополонені. Приміщення, де знаходилися полонені, було не пристосоване для життя, бранці увесь день перебували просто неба i тільки на ніч їх заганяли до будівлі. Там їм доводилось спати на голій землі, тому люди хворіли. В таборі їх утримували в умовах неймовірної скупченості, що призводило до масових інфекційних захворювань. Харчовий пайок на добу був дуже скудним – півлітра вареного проса з водою іноді тирса. Німці розстрілювали полонених за підбирання продуктів продовольства від місцевого населення, спробу втечі чи порушення табірного режиму, щодня вмирало до двух відсотків людей. Охоронці жорстоко обходилися з радянськими полоненими, напівживих закопували в землю, хворих та виснажених розстрілювали, трупи скидали в силосну яму. Військовополонених використовували на будівництві шосейної дороги.
Селяни допомагали бранцям, через колючий дріт кидали їжу: цибулю, буряк, початки кукурудзи, жарене насіння тощо. Діти збирали ягоди, фрукти, овочі, замотували в тканину та теж кидали через дріт, якщо близько не дозволяли підходити, то використовувати «рогатки», з яких стріляли картоплею та дрібним буряком. Поліцаї дозволяли це робити, казали: «Ваші люди, то і годуйте їх».
Військовополонені добували каміння на щебінь в кар’єрі неподалік від хутора, для дороги, яку будували від міста Покровськ(Красноармійськ) до міста Павлоград. Охоронці водили полонених на роботу вулицею хутора через річку Бик. Жінки виносили до колони щось поїсти (варену кукурудзу, картоплю та інше).
На початку 1942 року бранці інколи втікали з табору. При охороні концтабору німцями можна було за хабар (підкуп охорони продуктами їжі, ювелірними виробами, грошима) викупити полоненого солдата, сказавши при цьому, що він родич. Концтабір знаходився біля дороги і полонені кидали та передавали перехожим людям записки з позначенням свого місця знаходження. І так по живому ланцюжку записка потрапляла до чиєїсь рідні. По дорозі на роботу в кам’яний кар’єр вбивали тих полонених, які були слабі, хто хотів зачерпнути пригоршню води з річки Бик. В самому кар’єрі охоронці кидали зверху на полонених каміння. Травми давали привід для переводу їх у групу смертників, де без ліків, медичної допомоги та догляду полонені приречені були на скору смерть.
При наступі радянських військ бранців двічі переводили в інші місця. Це було на кінець 1941 - початок 1942 років та на кінець 1942 – початок 1943 років. В лютому 1943 року група патріотів Б.К.Щербинки в складі: Я.Р. Первій, В.Я.Первій, Г.О. Белицький, О.О. Белицький, П.О. Белицький, Г.С.Кононеко, І.М.Дем’янко, та інші - вчинила напад на концтабір в селі Кам'янка і визволила звідти декілька десятків в’язнів.
В період німецької окупації території України в Кам'янці діяла підпільна група в кількості 18 чоловік, керована І. М. Халявою. Вони розповсюджували серед населення листівки, які закликали до боротьби з гітлерівцями, виводили з ладу ворожу техніку, організували втечу 400 військовополонених з концтабору.
В вересні місяці 1943 року, коли німці остаточно відступили з хутора, то полонених евакуювали пішим ходом на захід. На сьогодні ніхто не знає точної кількості померлих мучеників концентраційного табору. По приблизним підрахункам померло більше 1500 полонених, які до сих пір вважаються безіменними. Вже після війни в 1947 році останки загиблих радянських військовополонених перенесли на шкільне подвір’я і перепоховали в братську могилу. В братській могилі похований 851 загиблий військовополонений.
На місці концтабору стоїть пам'ятний знак — величезний валун із написом фарбою: "На цьому місці був Кам'янський концтабір жовтень 1941-серпень 1943".
Використані джерела та література:
1. https://www.wikiwand.com/uk
2. Добре поле. Історико-краєзнавчий альманах.Вип.№1. - Краматорськ, вид-во ЦТРІ «Друкарський двір», 2016.- 152 с.
