вівторок, 23 червня 2020 р.

Жінка нашого села Шилівка


   До 85-річчя  Добропільського району



     У далекому 1950 році проживало в м. Горлівці подружжя Сорокіних, Микола Миколайович та Уляна Григорівна. З нетерпінням чекали вони народження своєї донечки, яка й з’явилася на світ 29 жовтня того року. Назвали маленьку красунечку Надійкою. 
  Невдовзі обставини змусили родину переїхати до міста Ужгорода. 
  Летіли роки… Надійка з милої дівчинки перетворилася в красиву дорослу дівчину з добрим серцем та привітним характером. Неподалік від Ужгороду мешкала тітка Сорокіних, в якої було багато дітей. Надія з батьками часто навідувалася до тітки. Вона залюбки поринала у дитячий гомін, допомагала доглядати за малечею. А в душі плекала мрію – мати свій дім та велику родину, щоб у домі завжди лунав дитячий сміх, панували любов та повага.
  І здійснення мрії не забарилося. У 1968 році Надія познайомилася з гарним юнаком із сонячного Азербайджану, Сафаровим Саваланом Огли, який на той час проходив строкову службу в армії. Це було кохання з першого погляду і на все життя. 
  У 1969 році скінчився строк служби і закохані побралися. Незабаром почули, що молодих чоловіків запрошують працювати на шахтах Донбасу. Порадилися молодята та й поїхали. Так Надія потрапила до м. Добропілля. Тут Савалан влаштувався гірничним робітником на шахту «Білозерська», а Надія пішла працювати маляром-щтукатуром. У гуртожитку їм дали кімнату, якій вони були дуже раді, адже мали свій окремий куточок. 
  У 1970 році в молодого подружжя народився первісток, син Гаріб, у 1972 році – син Валерій, у 1973 році – син Володимир. Мрія Надії здійснювалася – родина росла, в кімнаті лунав дитячий сміх. Але в одній кімнаті багатодітній родині було вже затісно. Тому, коли у 1975 році подружжя побачило об’яву, що колгосп ім. Жданова запрошує охочих працювати у сільському господарстві і при цьому забезпечує житлом, то довго не розмірковували, переїхали. Так і потрапили Сафарови до Добропільського району, у красиве село Шилівка, яке стало для них рідним. Савалан пішов працювати трактористом, Надія – дояркою. Житлове питання було відразу вирішене. Тепер у Надії був омріяний свій дім, у якому вона одну за одною народила доньок Тетяну та Світлану, а потім ще двох синів, Віктора та Рашита. Все встигала Надія: і дітей доглянути, і з хазяйством упоратися, і чоловіку добре слово сказати. І була щаслива, бо жила тим життям про яке мріяла. 
  Пролетіли роки, діти один за одним закінчили школу, старший син відслужив у Збройних силах України та повернувся додому. Всі діти поруч, усі працюють на рідній землі, де й батьки працювали до самої пенсії. Люблять та шанують вони батьків. У минулому році влаштували їм свято – відзначили Золоте весілля. Держава також не залишила Надію Миколаївну без уваги. Вона нагороджена Медаллю Материнства 1 та 2 ступеню, а також медаллю «Материнська слава» 3 ступеню. 
   На сьогоднішній день Сафарови Надія Миколаївна та Савалан Огли є батьками п’ятьох синів та двох доньок, мають дванадцять онуків, сім правнуків. А ще в них є шість невісток та три зятя. Старшим онуком Сергієм пришається вся родина, бо він служить у Збройних силах України, захищає рідну землю. 
    













    
    Шановні Надія Миколаївна та Савалан Огли, бажаємо вам здоров’я, щастя, мирного неба, довголіття. Хай ваше подружнє життя буде прикладом для молодого покоління, а у вашому домі завжди лунає дитячий сміх! 


                                                                         Антоніна Подопригора – член координаційної ради
                                                                                 Добропільської жіночої організації.