Роз'яснення щодо надання платних соціальних послуг інтернатними установами системи соціального захисту населення

    Згідно зі статтею 51 Конституції України повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

      Відповідно до глави 17 Сімейного Кодексу України обов’язки утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, покладені на  повнолітніх дочку, сина.

     Відповідно до статті 47 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” діти зобов’язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

      Законом України „Про соціальні послуги” (далі – Закон) стаціонарні інтернатні установи і заклади та територіальні центри визначаються як суб’єкти, що надають соціальні послуги. Статтею 7 цього Закону передбачено, що соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно.

Крім того, соціальні послуги в обсягах, визначених державними стандартами, можуть надаватися особам із встановленням диференційованої плати залежно від доходу таких осіб у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

Порядок регулювання тарифів на платні соціальні послуги затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2005 № 268.

Застосовується державними та комунальними підприємствами, установами і закладами соціального обслуговування, юридичними особами, створеними відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, фізичними особами, які надають платні соціальні послуги.

Тариф на платну соціальну послугу обчислюється з урахуванням собівартості послуги, адміністративних витрат і податку на додану вартість.

Відповідно до Закону соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами, а також іншими суб'єктами, що надають соціальні послуги із залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються: громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум; дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

Водночас відповідно до статті 5 Закону України „Про психіатричну допомогу” держава гарантує фінансування надання психіатричної допомоги в обсязі, необхідному для забезпечення гарантованого рівня та належної якості психіатричної допомоги, соціально-побутове влаштування інвалідів та осіб похилого віку, які страждають на психічні розлади, а також догляд за ними.

В Україні функціонують 289 інтернатних установ, у тому числі: 49 дитячих будинків-інтернатів, 144 психоневрологічних інтернатів, 66 будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів та 27 пансіонатів ветеранів війни та праці.

Діяльність інтернатних установ регулюється Типовими положеннями, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 № 549, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 29.01.2002 за № 66/6354 (далі – Типове положення).

Відповідно до пункту 3.1. Типового Положення про психоневрологічний інтернат до інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої груп з психоневрологічними захворюваннями, старші 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги.

Відповідно до п. 3.1. Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці (далі – Типове положення), до будинку-інтернату приймаються на державне утримання : особи похилого віку які досягли пенсійного віку; інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати.

Інтернат може надавати платні послуги за наявності у громадян похилого віку, інвалідів працездатних родичів або дітей, які повинні забезпечити їм догляд.

Відповідно до пункту 3.1 Типового положення про дитячий будинок-інтернат, до будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку та психічними розладами, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги.

Зважаючи на викладене, в інтернатних установах системи соціального захисту населення можуть обслуговуватися за плату громадяни похилого віку, інваліди (за виключенням осіб з психічними захворюваннями), які мають працездатних родичів або дітей, які повинні забезпечити їм догляд та підтримку. Міністерство соціальної політики України

Подробиці: https://buhgalter.com.ua/news/soctsialniy-zahist/rozyasnennya-shchodo-nadannya-platnih-sotsialnih-poslug-internatnimi/