Сьогодні Міськова Наталя Олексіївна, уродженка селища Шевченко, Добропільського району розповідає про свою маму - Журко Раїсу Петрівну, яка
народилася 25 березня 1932 року в селі Улакли, Новоселківського р-ну Донецької
області:
"Зараз моїй мамі 85 років і за ці роки було пережито багато горя і
страждань. Рано залишилася без батька, з чотирьох дітей була наймолодшою. Пережила дві голодовки. Війна забрала єдиного брата, який загинув в 1943
році. У ранньому віці пішла працювати у колгосп, не цуралася ніякої роботи.
Сестри на той час повиходили заміж і залишилися ми вдвох із мамою. Жили
дуже бідно, грошей не платили, а працювали за трудодні. Мамина тітка Галина
жила в селі Шевченко Добропільського району, вона умовила нас переїхати до неї,
бо там життя було трохи кращим, та й виживати гуртом легше. Ось так ми в 1950
році стали мешканцями селища Шевченко. Жили дружно, допомагали один одному. Та щастя
тривало не довго. В 1951 році померла тітка Галина і залишила трьох маленьких
діток.
Горе було безмежне. Всім було тяжко. Матері без доньки, сестрі без старшої
сестрички, а діткам без мами. От і лягли на мамині плечі, а їй в той час було
19 років, убита горем мати тітки і заплакані діти.
Але, як каже мама, її сльози
бачила тільки подушка, та сестрина корова, коли вона її доїла. Проте, життя
рухалося і чоловік Галини через рік привів до хати мачуху. Звісно, що то не
рідна мама і сироти зі своїми бідами прибігали до рідної тітки, яка їм
допомагала і добрим словом, і порадою, і матеріально чим могла.
З батьком мама одружилася в 1952 році. Він був круглою сиротою, бо війна
забрала усіх рідних. Сім`я почала
зростати, треба було десь жити і тому, як могли, почали будувати свою хату. Вночі мама місила на саман глину, а з
ранку бігла ланки полоти. Нас у мами народилося аж чотири доньки. Мені довелося допомагати їй у всьому.
Ніколи не бачила маму сердитою. Завжди усміхнена і привітна. А якби ви чули,
як вона співала! Їде машина, в поле
везуть жінок, співають і серед них чую, як наша мама виводить «Ой у полі дві
тополі». Це улюблена мамина пісня.
Роки йшли за роками, вже й постаріла наша мама. І зараз в свої 85 років вона
маленька, худенька, немічна, а ще хоче чимось нам, своїм дітям та онукам,
допомогти, хоче бути потрібною.
Я вже сама на пенсії, маю трьох онуків, але йду до своєї мами за порадою,
за добрим словом. Ділюся з нею і радістю, і горем, завжди відчуваю її підтримку. Мені
так хочеться, щоб всі мамині недуги відійшли від неї, і прошу Бога щоб він
подовжив її вік. Дай, Боже, тобі, моя ріднесенька матуся, щоб ми ще довго
бачили твою посмішку і відчували тепло
твоїх рук.
Ми, твої діти, онуки та правнуки, бажаємо тобі здоров`я на довгі літа".
